МІСІЯ БРАТІВ МИНЕВСЬКИХ, ВИГОВСЬКИЙ В КИЄВІ, ЛИСТУВАННЯ З РОМОДАНОВСЬКИМ, РОЗМОВА ВИГОВСЬКОГО З РОМОДАНОВСЬКИМ В ПЕРЕЯСЛАВІ (ПОЧАТОК ЛИСТОПАДА), ПОСОЛЬСТВО ПОЧАНОВСЬКОГО.

В відносинах до Москви результатом корсунських нарад була грамота вислана до царя іменем зібраної на раді старшини. “Б. м. вел. государеві і т. д. обозний, судді, полковники, осавули, сотники, отамани, вся старшина і чернь війська в. ц. в-ва Запорізького низько, до лиця землі чолом б'ємо. Коли ми всі, старшина і чернь, під вашу високу і кріпку руку піддавались, таке жалування і милость од в. ц. в-ва одержали, що ви всі права, привілеї і стародавні вільності війську Запорізькому від святої пам'яті князів російських, королів польських і в. кн. литовських надані зволили потвердити і підкріпити своєю жалувальною грамотою. Ці права і вільності військові сповняючи ми всі, старшина і чернь по смерті славної і гідної пам'яті гетьмана Б. Хм. єдиними устами і згідними голосами вибрали єсьмо з поміж себе на гетьманство запорізьке Івана Виговського. А що через деякі домові клопоти (забави) досі трудно було нам сповістити про це в. цар. в-во, тому вчинивши для цього в Корсуні совершенну і однодушну раду, про це до в. в-ва посилаємо і по правді об'являємо, що ми всі, військо в. ц. в-ва, з згаданим новообраним гетьманом, згідно з заповіддю євангельською, як годиться справжнім христіанам, готові в. в-ву правдиво і вірно служити і за гідність в. в-ва на всякого неприятеля війною іти й голови свої покладати. А всякого добра жичити будемо не тільки в. в-ву, але вашому богоданому синові до віку, певні будучи, що в. в-во з своїм пресвітлим сином, бачучи таку вірну службу нашу, до нас милостиві будете і в ласці своїй і при вільностях стародавніх нас заховаєте. А таку ласку і милосердя до нас бачучи, доохресні христіанські (розум. православні) народи, скільки їх тепер під бісурменською рукою, радіти і тішитись будуть, покладаючи по бозі на тебе, єдиного під сонцем православного царя, надію на визволення своє з рук бісурменських. А вороги святої православної віри і церкви нашої, бачучи милосердя до нас в. в-ва і любов між православним народом, будуть смутитися. Тим часом заховуючи між собою любов і згоду 1) як годиться христіанам, ми всі справи доручили згаданому гетьманові нашому, і в. в-во смиренно просимо: зволь своїм государським благословенням і високомудрієм підкріпити і утвердити вищеназваного гетьмана нашого, згідно старшиною і черню обраного”.

Наступають відомості — про похід султана разом з татарами до Адріанополя, поворот хана до Криму, план польського походу разом з татарами на московські городи і на козаків — як свідчив перехоплений лист полковника Себаст. Маховського до Камамбет-мурзи, що везло цареві це козацьке посольство; все інше мало воно переказати цареві усно. -

“А підписати цей лист упросили ми гетьмана нашого — щоб підписався іменем нашим”, і потім підпис: в. цар. в-ву в усім послушні, зичливі слуги й піддані — “Іван Виговський, гетьман обраний 2), іменем старшини і всього війська в. ц. в. Запорізького рукою” 3).

На запитання дяків в Москві, від кого вони приїхали і з чим — чи мають якийсь усний наказ окрім листів, посли відповіли — як побачимо далі, що післав їх гетьман до царя і патріарха, “з листами про потвердження гетьманства свого” — “щоб цар пожалував його на гетьманстві жаловальною грамотою, як та, що була дана Б. Хмельницькому”; передав через них листа Маховського, перехопленого на Волошині. Інших доручень не об'явили — відповідали тільки на запитання дяків 4).



Поїхали в посольстві два брати Миневські — Юрій, осавул корсунський і Василь писар, сотник Єфим Коробка, з ними Юріїв син Олекса, 4 козаки та челядник 5). Казали на границі, що їдуть “наскоро”, але тим часом доволі забарно: тільки 20 (30) приїхали до Путивля, тільки 8 (18) листопада дістали явку в приказі в Москві.

Гетьман тим часом зістався в Корсуні — мабуть до 11 (21) чи навіть 22 жовтня 6). Мав їхати звідти до Переяслава, де вже цілий місяць стояв без діла з військом Ромодановський, але натомість поїхав до Києва — куди, що правда, запрошений був ще на покрову, на вибори митрополита, але на цей термін не приїхав львівський владика — старший між православними, то до виборів однаково не приступали, і гетьман збирався з Корсуня поїхати на побачення з Ромодановським, а відти вже до Києва. Одначе несподівано померла його сестра, жінка Тетері, в Києві, і на похорон її, 23 н. с. жовтня приїхав гетьман і вся вища старшина, вся родина Виговського, і багато козаків. Воєвода А. Бутурлін зробив парадну стрічу новому гетьманові (в реляції цареві писаній 23 с. с. він нарешті титулує вже його гетьманом). Стріли його з московським військом “під земляним валом”, просив його до себе, частував його “приятнымъ обычаемъ” і розпитував. В середу 27-го відбулася церковна парада — так би сказати настолування нового гетьмана в Братськім монастирі — Баранович, замісник митрополита, відправляв після літургії молебень на щастя новому гетьманові. Виговський приїхав з клейнотами: принесли за ним до церкви булаву прислану царем Хмельницькому, шаблю і бунчук нового гетьмана. Баранович після молебня читав над ними молитви і кропив святою водою, потім подаючи гетьманові держав промову на тему: як досі вірно служив цареві, аби й далі так служив, щасливо військом правив і “всім укріпляв”, і по промові благословив хрестом самого гетьмана. Після того був у того ж Барановича, в академічних покоях парадний обід. Був воєвода й інші нотаблі. Гетьман повів розмову на політичні теми: “Ще як я під високою царською рукою не був, я вел. государеві служив і сприяв, у всім йому добра шукав, і гетьмана Б. Хмельницького до того привів, щоб він був під государевою рукою. А потім як ми під госуд. високою рукою стали, я вел. государеві поготів служив і сприяв, всякого добра шукав і гетьмана Б. Хм. і все військо зап. укріпляв (в вірності, очевидно), і на все добре справляв. І за те була до мене милость і жалування вел. государя велика. А тепер, як вибрали мене гетьманом, в царських грамотах до мене пишуть мене писарем, а не гетьманом, і я тепер боюся гніву вел. государя, що мене без його указу гетьманом вибрано”.

“А далі гетьман, суддя Самійло й інша старшина говорили: Як ми піддались під високу царську руку, була до нас царська ласка, що вільностей від нас не відберуть. А тепер, як у тих пунктах, що нам за царським наказом прислано, то ми вільностей своїх позбавляємось! Як ми були під королівською владою, король у нас вільностей не відбирав. Але ми відступили від короля і піддалися під царську високу руку задля христіанської віри, від лядського гонення — щоб не бути нам ні в папежській вірі, ані уніатами!”

“Ми — оповідає воєвода — говорили на це гетьманові, що царського гніву на нього ніякого нема, але єсть несправність за ним перед вел. государем: вибирають його на місце Б. Хм. гетьманом, а він в. г-еві про те не пише і відомості не дає, і вел. государеві невідомо, що він став гетьманом. Тому і в грамотах до нього так писано — думаючи, що він і досі писарем. “Але ти, гетьмане, тим не оскорбляйся, служи в. государеві по давньому, а ласка в. г-ря буде до тебе ще більша як попереду”.

“На це гетьман говорив: “як стали мене гетьманом обирати, так я того рейменту без царського дозволу на себе взяти й не хотів, відмовлявся довго. Але полковники і чернь мені царське жалування віддали, дуже багато просивши, а нарешті й силою. А настановивши мене гетьманом послали до вел. государя своїх послів, щоб про це об'явити і просити його милості щодо дотеперішніх вільностей, — аби в. государ був ласкав — давніх вільностей не велів у них відбирати. А ми в. г-реві служити завсіди готові, на кожного неприятеля стоятимемо і спід його високої руки ніколи не вийдемо”.

Другого дня в Софійськім соборі були збори для вибору митрополита — про це буде мова далі, а 31 воєвода був у Виговського, і він йому розповідав, що вибори митрополита відложено, а він, гетьман їде тепер до Переяслава, щоб порозумітися з Ромодановським про похід; 12 н. с. листопада поїхав він до Переяслава 7).

З Ромодановським дійсно вийшла повна неув'язка. Так страшно алярмував його старий Хмельницький в липні, щоб нагнати холоду на Орду і не міг зрушити. Царський уряд хотів укарати старого гетьмана за його політичні самовільства і взяв його на витримку.

Доперва після перепросин, відкликання Ждановича і т. д., десь мабуть в середині серпня н. с., після приїзду посольства Тетері 8), дав він Ромодановському наказ, щоб ішов на Україну. Згідно цього наказу Ромодановський 1 вересня н. с. вирушив і 15-го прийшов до Лохвиці, але тут одержав нового наказа: в дальні черкаські городи не запускатись, а запитати Виговського, чи є дійсно якась небезпека; післанцеві наказано тайно розвідатися, “що там у них робиться”, і коли навіть Виговський дасть знати, що небезпека єсть, не йти самому з усім військом, а вислати частину свого війська з своїм товаришом, а самому стояти в приграничних городах. Одначе того ж дня одержав він від Виговського заклик — спішно прибувати, бо хан з усією Ордою й ляхами йде на Чигрин. Тому Ромодановський спішно виправив свого товариша Льва Ляпунова з його полком, і сам пішов за ним у слід. Треба одначе сказати, що всього того війська було небагато: 5 тисяч чоловіка, — дворян, дітей боярських, райтарів і драгунів, а при перевірці зробленій в Переяславі виявилося, що багато з них розбіглось 9).

12 (22) вересня Ромодановський прийшов до Переяслава і не отримуючи більше відомостей від Виговського послав до нього якогось міщанина Шеншина, запрошуючи його, щоб приїхав до Переяслава, щоб про все порозумітись, а тимчасом визначив становище його війську, коли нема потреби в дальшім поході. Алярмні вісті за той час затихли; козаки і греки в Переяславі оповідали, що сілістрійський баша військо розпустив і хан вернувся до Криму, хоча й лишив велике число татар на правім боці: Шеншин приїхавши 20 (30) вересня, розповідав, що при нім приїхав до Виговського козак Кирило посланий на звіди до Польщі, і приніс такі вісті, що польським силам визначено на 18 жовтня під Тернополем, щоб разом з татарами йти на Україну. Виговський же нічого про похід уже не писав, обіцяв скоро приїхати, а на становища визначав самому Ромодановському Переяслав з околицею, а Ляпунову Пирятин 10).

Але минав тиждень за тижнем, Виговський не приїздив, а тим часом московські вояки не маючи ні провіанту, ні фуражу по достатком, ані добрих приміщень, розбігались, коні подихали. Ромодановський доносив цареві і питав, що має робити, і 9 (19) жовтня цар послав наказ ще раз запитати Виговського, і коли неприятеля на Україні нема, а “корму” його людям не визначено, — вертатися назад до Білгороду і розпустити людей — тільки щоб далеко не розходились 11).

Але 5 н. с. листопаду Виговський нарешті до Переяслава приїхав і другого дня запросив Ромодановського на розмову; були з ним обозний Носач, суддя Богданович, Тетеря, осавул Ковалевський, Данило Виговський. На цій розмові Ромодановський вичитав Виговському все це: що він через його безрадність розгубив даремно військо, і тепер має наказ вертатись, коли не буде вістей про неприятеля, і не буде забезпечене війську все потрібне для постою. Виговський на це відповів, що: За присилку війська він і військо цареві дуже вдячні, і дійсно завинили, що це військо не мало подостатком поживи і фуражу, “а це тому, що після смерті Б. Хм. я довгий час не утвердився на гетьманстві — до Корсунської ради, багато було мені непослушних”, а тепер царському війську і двори, запаси і фураж буде подостатком. Ромодановському з України виходити не годиться, ляхи стоять в зборі, 20 тис. татар стоїть на поготові теж — “чекають, щоб між нами, в війську зап. учинилось замішання і розбрат (рознь)”, або щоб царське військо відійшло — зараз підуть на українські городи; і так за Дніпром татари безнастанно набігають під городи і забирають людей.

“А після гетьмана Б. Хмельницького в багатьох городах були між людьми замішання і бунти 12), а як ти з ратними людьми прийшов, все утихло. А на Запоріжжю тепер счинився бунт (мятеж) великий: хочуть побити свою старшину і піддатися ханові. Я за цей бунт і зраду ц. в-ву хочу йти на Запоріжжя з військом, щоб їх привести до ладу (усмирить), а ти з государевим військом іди за Дніпро і стій против ляхів і татар. Козацького війська будуть з тобою полки: Білоцерківський, Уманський, Браславський й інші, а упоравшися з бунтівниками і я зараз прийду до тебе за Дніпро з військом.

“А що відомо нам — різні бунтівники балакають, нібито невірно служимо цареві, то присягаємось живим богом, клянемось небом і землею, і нехай нам біг ласки своєї не покаже, коли ми щось лихе замишляємо, а не те щоб вірно йому служити”, і т. д.

Але Ромодановський відрік, що без царського указу він за Дніпро йти не може, і мусить написати наперед цареві.

За два дні, 8 листопада, під вечір Виговський знову приїхав з Тетерею з вістями: на Браславський полк набігли татари, але козаки їх відгромили, за ними гнались, полон відбили і татар чоловіка з 20 узяли, бранці кажуть, що хан з ляхами “першою зимовою дорогою, як ріки стануть” буде наступати на козацькі городи; чекають, щоб між нами сталось якесь замішання — тоді зараз наступлять і всі городи знищать: “своєвільники черкаси, незаможники 13) цареві зрадять і неприятелеві піддадуться, а коли ще й ти, князь Гр. Гр., з царським військом відступиш, а хан з ляхами довідаються про це і наступлять, тоді задніпрянські (правобічні), бачучи, що помочі їм від в. г-ря не буде всі піддадуться — одні ляхам, а інші ханові”. І знову повторяв, що бунтівники неправду кажуть, ніби він, гетьман, цареві не вірний, а він присягається в своїй вірності і готовності служити цареві, і т. д. 14).

Ромодановський, очевидно, зістався при своїм попереднім рішенню, і тоді другого дня, 9 н. с. листопада, гетьман вислав від себе нове посольство — якогось Самійла Почановського, Івана Шамошенка, Маркіановича і писаря Федора Прокоповича 15); від листа висланого з ними до царя маємо тільки кінець з датою: Переяслав 29 октобра, але заховався цілий лист гетьмана до боярина Морозова з тою ж датою, і він до певної міри доповняє фрагмент листа до царя, тому я почну від нього. Нагадуючи бояринові свою вірність і ревність вірі православній він писав: “А нині своєвільники, люди байдужі для віри і гідності ц. в-ва підіймають усобицю (междоусобную брань), на знищення власного тіла і крові, не для чого іншого як тільки щоб грабувати вірний і крівавий доробок і майно підданих царських. Тому просимо ласки твоєї: будь щирим і приязним заступником нашим перед й. ц. м., щоб він не вірив таким своєвільникам, байдужим для віри і щирої служби й. ц. в-ву, і післанців від тих своєвільників висланих 16) покарав з милосердного розуму свого (!). Бо ті своєвільники думають не що інше як Чугуївську своєволю: не дбають ні про віру, ні про службу цар. в-ву, ні жінок ні дітей не мають, ні пожитку, ні добичі ніякої, тільки на чуже добро чигають, аби мати за що пити, в кості грати та всякі мерзькі богові й людям вчинки чинити. А ми за віру православну і гідність цар. в-ва при жінках і дітях і маєтках наших завсіди помирати готові 17).

З того що цар відповів на грамоту прислану йому можемо міркувати, що там так само містилося прохання не вірити запорізьким своєвільникам, що хотіли б знову, як колись щотижня гетьманів переміняти, аби жити в своєвільстві і воровстві, а вірити присязі гетьмана і його готовності цареві служити і за нього помирати 18).

Кінець листа, що заховався в Актах Малорос. Приказу, але не був виданий через свою фрагментарність 19), починається з згадки про участь в Чугуївськім бунті котрогось з запорізьких послів, мабуть самого Стринджі (“во время Чюгуевщины меж своевольниками был”). Далі так: “Але і вдруге покірно благаємо в. ц. в-во: вели цих своєвільників карати! Бо й ми не будемо терпіти таким своєвільникам і “новоприходним”, що при присязі не були, декотрі були, “але присягати не схотіли”. Потім подяка за прислане з Ромодановським військо, але при тім “тільки покірно просимо: зволь прислати до окольничого свій указ, аби порадившися з нами і разом з нами йшов туди, куди буде потрібно” — наступають відомості про змову татар з ляхами, і про напад їх на Уманщину (приходило їх під Умань 20 тис., але їх відгромили) — про що докладніше оповість Сам. Печановський з тов. 20).

Так від справ потвердження на гетьманстві, заховання вільностей і т. д. запевнень про лад і згоду Виговському прийшлося раптом прохати царської підтримки против внутрішньої усобиці, небезпечної січевої опозиції, що на нього підіймалась, самим неприємним і несвоєчасним способом для державної політики гетьманського осередку.

  • Районный (муниципальный) Совет жителей (РСЖ)
  • Стремление вперед не означает достижение популярности!
  • ВВЕДЕНИЕ. Одним из важнейших элементов исследований является проведение научного анализа
  • Двигательные навыки.
  • Введение. Эра толпы
  • Вклад Ф. Бэкона в формирование научного мировоззрения XVII в.
  • Глава 19. Главный Рэмбо в лесу
  • Варіант 29
  • Пути оптимизации налогообложения
  • Введение. Автоматизация технологических процессов является решающим фактором в повышении
  • Законодательное Собрание Республики Карелия первых трех созывов
  • Осада церкви Святого Спаса 9 страница
  • Садовой Вадим - Смертельные сны о силе 7 страница
  • Специальность:врач интерн акушер-гинекологДата: ___________ Ф.И.О. интерна:______________________________________ группа_______
  • Эксгибиционизм
  • Найдите значение выражения
  • Straipsnis. Kontroliuojamшjш uюsienio vienetш pajamш apmokestinimas
  • Предварительные Понятия.
  • Составление набора инструментов для
  • И контрольных постах ГДЗС