УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 рр.

Рубіж XIX і XX ст. – це не тільки період суттєвих соціально-економічних змін, а й час радикальних суспільно-політичних зрушень, значною мірою зумовлених революційними подіями 1905-1907 pp. Зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об’єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до вирішення важливих державних проблем, національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали ґрунт для стихійного вибуху невдоволення народних мас. Проте можливість виступу стала реальною лише завдяки появі та зміцненню наприкінці XIX – на початку XX ст. широкого спектра політичних партій, розширенню сфери їхніх дій, посиленню впливу на маси; втраті авторитету та частковому послабленню царизму в зв’язку з поразкою в російсько-японській війні 1904–1905 pp.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. осіб швидко облетіла країну та викликала хвилю обурення, кристалізувалася в загрозливе для царату гасло «Геть самодержавство!» Тільки в січні в Російській імперії страйкувало майже 440 тис. осіб, тоді як у попередній період страйкуючих налічувалося 43 тис. осіб на рік. Держава вступала в добу революції.

У своєму розвиткові перша російська революція пройшла кілька фаз (етапів), кожна з яких мала свої характерні риси та особливості.

І фаза – «піднесення» (січень-жовтень 1905 p.):

· наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру;

· політизація народних мас;

· активізація процесу самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо);

· поширення хвилі заворушень серед селян та армії;

· переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів.

II фаза – «кульмінація» (жовтень-грудень 1905 р.):

· коротка стабілізація в країні та певне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня;

· діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами;

· активне формування багатопартійної системи;

· посилення пропаганди та агітації крайньо лівих партій – більшовиків та есерів;

· організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. (повстанськими центрами в Україні були Харків, Олександрівськ, Катеринослав, Горлівка та інші міста).

III фаза – «спад» (січень 1906 - червень 1907p.):

· посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо);

· помітне зменшення масштабів та інтенсивності робітничих страйків та селянських виступів;

· перехід більшості політичних партій у підпілля;

· поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби (1906-1907 pp. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, на П. Столипіна було здійснено 10 замахів);

· спроби опозиції продовжити антифеодальну, антиімперську, антикапіталістичну боротьбу парламентськими методами у стінах Державної думи;

· перехід реакції у наступ.

Якісно новим явищем, специфічною особливістю суспільно-політичного життя доби революції стали взаємовплив та взаємопроникнення робітничого, селянського та національно-визвольних рухів, що значно посилювало антисамодержавний фронт і сприяло появі іншого нового явища – широкомасштабності народних виступів, основними параметрами якої є масовість, територіальна поширеність, тривалість, задіяність різних соціальних верств. Лише протягом квітня-серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн. жителів Російської імперії, з них в Україні – 120 тис. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць у Російській імперії.



Повстання на броненосці «Потьомкін» (червень 1905 p.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П. Шмідта (листопад 1905 p.), у Києві на чолі з Б. Жаданівським (листопад 1905 р.) та в інших містах свідчили про поширення революційних настроїв серед солдат та матросів. Помітна нестабільність, вагання селянства та армії, що традиційно підтримували або ж принаймні лояльно ставилися до самодержавства, теж були новим суспільно-політичним чинником, який відіграв надзвичайно важливу роль у політичному розвитку подій, особливо у вирішальному 1917 р.

Революційну хвилю жовтня 1905 р. царизмові не вдалося придушити силою, і він змушений був піти на поступки. Наслідком широкомасштабного жовтневого політичного страйку стало підписання 17 жовтня Миколою II Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту – законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення. Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки.

По-перше, він суттєво розширив межі легальної політичної та культурної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. У 1905 р. в Лубнах виникає перша в Російській імперії україномовна газета «Хлібороб». Незабаром газети українською мовою почали виходити в Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові та інших містах. Засновуються перші українські суспільно-політичні журнали – «Дзвін», «Українська хата», «Рідний край», «Посів», «Село» тощо. Всього протягом 1905-1907 pp. виходило 24 україномовних видання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах виникають осередки культурно-освітньої організації «Просвіта».

По-друге, нового імпульсу було надано процесові масової самоорганізації суспільства, тобто утворенню партій, рад, профспілок та інших суспільних організацій. Під час революції зростає численність партії російських есерів, більшовицької та меншовицької фракцій РСДРП. Водночас на базі попередніх об’єднань виникають і набирають сили та досвіду українські партії, які 1917 р. стануть домінуючими в Центральній Раді: 1905 р. з частини Революційної української партії (РУП), що перейшла на марксистську платформу, утворюється Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП); у 1907 р. на основі гуртків есерів, які вийшли з РУП ще 1903‑1904 pp., виростає Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).

Слабкість та незрілість парламентської форми правління, з одного боку, і необхідність консолідації опозиційних сил – з іншого зумовили появу нової альтернативної моделі організації влади – Ради робітничих депутатів. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієво, Маріуполі, Юзівці та Кременчуці. І якщо в період першої російської революції Ради розглядались як влада тільки більшовиками, то надалі – після жовтня 1917 р. саме ця модель управління лягла в основу розбудови пролетарської держави.

Свідченням активної масової самоорганізації суспільства стало утворення профспілок. Однією з перших виникла профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. У ході революції осередками професійного руху стали Миколаїв, Одеса, Київ, Катеринослав, Харків та інші міста. Наприкінці 1905 р. в Україні існувало майже 80 професійних об’єднань.

За роки революції розгортається кооперативний рух. Так, якщо в Київській губернії 1904 р. було лише 3 кооперативи, то 1907 р. – вже 193, у Харківській 1905 р. – 2, а 1907 р. – 50 кооперативів. Аналогічні процеси відбувалися і в інших регіонах України.

Важливе значення для розвитку суспільно-політичного життя мала поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу – думської трибуни. У І та II Державних думах на правах парламентської фракції діяла Українська думська громада, яка налічувала у своїх лавах понад 40 депутатів і обстоювала, головним чином, право України на політичну автономію та українізацію школи, судочинства, церкви та місцевих адміністративних органів. І хоча практична ефективність думської діяльності депутатів-українців була незначною, важливе політичне значення мала можливість оприлюднення з найвищої державної трибуни національних і соціальних вимог та інтересів українського народу.

З червня 1907 р. були опубліковані царський Маніфест про розпуск II Державної думи і новий закон про вибори до III Думи, відповідно до якого 80% населення Російської імперії позбавлялося виборчих прав. Фактично було здійснено державний переворот, який підводив риску під революційними змаганнями 1905–1907 pp.

  • Мегалитический ярд. Этот список, казалось, открывал ряд интересных возможностей
  • Крафстры и Зверь Внутри.
  • Методика Акоффа-Эмери
  • Глава 4. Карета, которую герцог Дарем прислал за ней, подвезла Оливию к металлической решетке
  • Глава 1.8. НОРМЫ ПРИЕМО-СДАТОЧНЫХ ИСПЫТАНИЙ
  • Направления исследований в маркетинге
  • Неверие Израиля согласуется с предъявляемым Богом условием веры
  • Глава 40. Мы славно — правда, на ходу — позавтракали; чашка густого и ароматного кофе
  • Спасибо, что скачали книгу в бесплатной электронной библиотеке Royallib.ru 17 страница
  • Ведь принять себя — значит жить с самим собой в согласии и радости. Одним словом, расслабиться и получать удовольствие.
  • ФИО студента__________________ Группа________________________
  • С тобой никогда не скучно
  • Лучше отдохнуть.
  • Глава 20 Править 5 страница
  • США 9 марта объявили о готовности осуществить военное вмешательство, если Россия не пойдёт на диалог с новой властью Украины. Как вы считаете, как проявится это вмешательство?
  • Об источниках
  • Лекарственные средства. 1. Барбариса обыкновенного листья, сырье измельченное
  • Береза бородавчатая (Betula verrucosa) и береза пушистая (Betula pubescens).
  • Принципы организации финансового контроля
  • Облик современного, гармонически развитого человека, человека социалистического общества включает в себя идейную убежденность, высокие морально-этические качества, образованность, развитую 5 страница